«ЯКЩО ЗАВТРА ВІЙНА»... УКРАЇНА ДО НЕЇ НЕ ГОТОВА 

Аскольд ЄРЬОМІН 

          («ВЗ»). — Після формування уряду питання НАТО втратило штучну, привнесену політиканами гостроту. Бойові феодосійські бабусі, які мужньо протистояли “американській експансії”, розійшлися по лавочках біля своїх під’їздів. Парламент без проблем проголосував за допуск на територію України іноземних військових формувань, і спільні навчання, довкола яких зламали стільки списів, відбудуться.            

          Ось і Віктор Янукович згадав, як він разом з Генсеком НАТО відкривав у Донецьку завод зі знищення протипіхотних мін... Час підійти до питання НАТО без зайвих емоцій. Бо ж насправді Північно-Атлантичний альянс - це не проблема. Проблема в іншому: як Україні забезпечити собі в сучасному світі реальну безпеку?

          Ставлення України до тих чи інших блоків має бути насамперед прагматичним, - говорить Сергій Згурець, керівник наукових програм Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння. - Тобто - який шлях для України є більш вигідним? І чим цю вигоду вимірювати: рівнем безпеки, економічною користю чи якимись іншими речами? Візьмемо військовий вимір. Хоча Україна реформує свою систему безпеки з певною орієнтацією на європейські стандарти, на стандарти НАТО, насправді вона є країною, яка в разі небезпеки захищатиметься власними силами. У якому стані Збройні сили України? Цього року маємо найбільший оборонний бюджет за весь час існування української армії - близько восьми мільярдів гривень. Начебто оптимістична сума, але водночас міністр оборони України Анатолій Гриценко говорить про те, що ситуація в армії критична. Чому? З цих восьми мільярдів два - це так званий спецфонд, який має бути наповнено за рахунок продажу зайвого майна Міністерства оборони. Цих грошей немає. Бюджет дорівнює лише шести мільярдам гривень, тобто близько 1,2 мільярда доларів. Оборонний бюджет Німеччини - шість мільярдів євро, Польщі - близько трьох мільярдів євро. Тобто країни, які мають меншу територію і перебувають в рамках безпеки НАТО, мають більші оборонні бюджети, а значить, більшу ефективність збройних сил.

          - Україна - не Німеччина. Може, нам і того мільярда з гаком доларів вистачає?

          - Бюджету української армії вистачає лише для підготовки Об’єднаних сил швидкого реагування, чисельність яких - 60-70 тисяч особового складу. Це лише частка 240-тисячних ЗСУ, яка здатна гарантувати безпеку в рамках одного локального конфлікту. Умовно в Україні є чотири напрямки потенційної зовнішньої загрози. Теоретично Об’єднані сили можуть захистити від нападу лише з одного напрямку.

          - А практично?

          - Коли виникла реально загрозлива ситуація довкола острова Коса Тузла, виявилося, що питання забезпечення обороноздатності лежить не у військовій, а у військово-політичній площині. Якщо навіть уявити, що вся 240-тисячна українська армія була б абсолютно боєготовою, вона не змогла б протистояти армії чисельністю понад мільйон осіб. Відразу згадали про Меморандум безпеки, укладений після нашого добровільного ядерного роззброєння, - начебто цей меморандум має гарантувати безпеку Україні у випадках, коли існує загроза її територіальній цілісності (гарантами безпеки виступили в меморандумі всі ядерні країни). Але парадокс: у ситуації з Тузлою територіальній цілісності України загрожував один із підписантів меморандуму - Росія. Постає питання - що або хто може гарантувати Україні реальну, а не декларативну безпеку?

          - А офіційний нейтральний статус України таким захисником бути не може?

          - Де-факто Україна якраз і перебуває у цьому статусі. І що? Ситуація з Тузлою яскраво проілюструвала: ми не маємо механізму залучення інших країн до вирішення спірних питань у випадках, коли військова міць держави, з якою виникла суперечка, суттєво переважає військову міць України. Тому з точки зору військової безпеки ідея блокування є об’єктивною.

          - Блокування з ким?

          - Країни-члени НАТО Україні ніколи не загрожували, а з Росією проблеми виникали. Це й невизнання кордонів, це й інциденти в Криму, пов’язані з навчаннями морської піхоти Чорноморського флоту, це й ситуація довкола Тузли. Тож з точки зору вирішення проблем безпеки оптимальним шляхом є приєднання до НАТО. Приєднання до Альянсу пов’язане з деякими іншими дивідендами. Наприклад, вступ до НАТО Польщі призвів до змін у сприйманні її Європою. Польщу в рамках НАТО почали сприймати як країну, що житиме за стандартами бізнесу, які існують на європейському просторі, - значить, в Польщу можна вкладати гроші. Вступ до НАТО приносить економіці країни додаткову вартість.

          - Але більшість населення України наразі проти приєднання до НАТО…

          - Тут спрацьовує українська ментальність - наша хата скраю. Нам нічого не треба, ми нікого не зачіпаємо… Можливо, це так - але тільки поки наш хутір не горить. Бо коли він горить, то крайня хата вже нікого не рятує. Через якусь мить загориться й твоя хата… Щодо НАТО в Україні існує стереотип, особливо після бомбардувань Югославії. Але вплив цього стереотипу був би значно меншим, якби українська влада пояснила народу переваги вступу до Альянсу. Треба, щоб кожен українець зрозумів: вступ до НАТО вигідний йому особисто, а не лише правлячій верхівці. Якщо українцям розтлумачать, що вступ до НАТО забезпечить збільшення зарплати, ваші діти зможуть спокійно їздити в Європу й там навчатися, а ваші батьки отримають значно більшу пенсію, ніж зараз, бо в країнах НАТО інші стандарти життя, - оце люди зрозуміють. А в нас усе заполітизовано. Що виконали, що не виконали, що гармонізували, що не гармонізували, - ну кого це цікавить?

          - В НАТО наразі не виходить, нейтралітет теж не годиться… А Шанхайська організація співробітництва (ШОС)?

          - У ШОС першу скрипку грають дві держави, Китай і Росія, які хочуть повернути світ до біполярної схеми. Американці останні три-п’ять років почувалися володарями світу, наробили купу помилок, і всі зрозуміли, що однополярна модель світу вразлива. Потрібна противага. Китай і Росія є стрижнем ШОС, приєднання Індії, Узбекистану, Таджикистану тощо принципово цієї ідеології не змінює. Чи має зважати на ШОС Україна? Китай швидко прогресує. Цей прогрес підживлює Росія. Чому це їй вигідно? Роздування потужності Китаю через певний час спровокує його бажання розібратися з Тайванем. Величезний китайський військовий потенціал переключить увагу американців із Європи на Китай. Коли виникає будь-яка подібна напруга, проблеми, які з точки зору супердержав є меншими, взагалі не згадуються. Коли Китай почне воювати за Тайвань, Росія зможе спокійно підняти питання статусу Криму. І зможе його вирішити, оскільки позаблоковій Україні ніхто не прийде на допомогу.

          - То, може, є сенс Україні в той ШОС вступити? «Своїх» буцімто не б’ють…

          - Ідею приєднання України до ШОС частина українських експертів до керівництва держави доводила. Деякі працівники національних інстутитів писали Леоніду Кучмі доповідні записки. Мовляв, вступ до ШОС є варіантом для України: ми обійдемо Росію і будемо активно співпрацювати з Китаєм, і він тоді нібито зможе бути головним партнером України й захисником наших національних інтересів… Ідея нібито не без сенсу. Але - Китай дуже прагматичний. Ми не можемо забезпечити Китаю ті речі, які забезпечує йому Росія. Не можемо дати китайцям стільки, щоб вони гарантували нам безпеку. Не можемо дати їм енергоресурси, ми не можемо дати їм ту кількість ноу-хау і оборонних технологій, які дає їм Росія.

          - ШОС є проектом на противагу об’єднаній Європі?

          - ШОС - це спроба створити противагу впливу США. Це блок, у перспективі конфліктний з Америкою, а потенційно також із НАТО - системою насамперед європейської безпеки. Піти в ШОС - значить повністю відкинути європейський вектор розвитку України. ШОС має виразний азіатський підтекст. Можливо, українців у певному сенсі можна вважати азіатами… Але навчатися українці чомусь хочуть в європейських, а не в китайських вузах, правда? Інерція нашого суспільства спрямована в європейському напрямку.